joomlan.ru | inotur.com
Спогади про Зіньків в історичних джерелах з 1576 по 1800 р.р.

          Зіньків, один із районних центрів Полтавської області, має давню й не до кінця досліджену історію. Археологічні розкопки свого часу встановили сліди поселень ще доби неоліту. В епоху бронзи існували поселення ямної, багатоваликової кераміки, зрубної, бондарихівської культур III—I тис. до н.е. На історичних картах показано, що територія входила до володінь скіфів, антів, булгар, печенігів, половців, слов'ян-сіверян. З 1036 року це номінально окраїна Київської держави. Пройшли по ній татаро-монголи, а потім, у XIV—XV століттях, ця земля належала литовцям. Після Кревської унії — спільно литовським і польським феодалам, а з укладенням Люблінської, у 1569 році,  опинилась  у складі Речі Посполитої.

        Перша згадка датована 1576 роком, коли за Стефана Баторія при створенні козацьких полків зіньківська земля ввійшла до Гетьманського правління. У першому загальному переписі населення Російської імперії вказується дата заснування міста — 1604 рік. Вона ж зазначається і в інвентарях польських маєтностей. Проте французький інженер Г.Л. де Боплан, складаючи карту володінь Речі Посполитої в середині XVII століття, позначає Зіньків як старе містечко. Взагалі, питання дати заснування міста до цього часу залишається відкритим, як і походження назви, бо, крім названих польських і російських джерел, в історичних документах є й такі неоднозначні свідчення: “Відомо, що він переходив від татар до поляків, потім декілька століть належав останнім...” (“Журнал Министерства внутренних дел”.  Ноябрь.  1861). Навпаки, історик А.Грановський стверджує, що в 1636 році привілеєм польського короля Владислава IV були заселені урочища Зінькове, Більське, Глинське (“Полтавския епархия, все о прошлом и настоящем”.  1901).

karta boplan
          Джерела вказують на заснування фортеці одночасно зі слободою Зіньковом на початку XVII століття (їх захопив Вишневецький у 1646 році). Потім дані засвідчують, що в 1647 році Зіньків належав козакам, які охороняли східні рубежі Речі Посполитої, перебував у числі міст, що утворили Полтавський полк. Наступного року населений пункт став ранговою гетьманською маєтністю (в історичних документах 1648 році говориться про створення Гадяцького-Зіньків-ського полку). З 1649 роу Зіньків включений сотнею до Полтавського полку.
         1662—1672 роки —  центр однойменного полку, потім знову сотенне містечко Полтавського і з 1687  Гадяцького полку. З 1719 року входить до Київської губернії, у середині XVIII століття подарований гетьману К.Розумовському (21 квітня 1785 року його викуплено в казну). З 1763 року знову повертається до стану сотенного містечка Гадяцького полку, сімнадцятий із 20 центрів повітів, на які було поділено Лівобережну Україну. З 1775 року — у Малоросійському генерал-губернаторстві. Після ліквідації полкового устрою стає повітовим містом Чернігівського намісництва з міським положенням, правом, гербом і печаткою.
4 червня 1782 року був перезатверджений герб, який існував здавна (у деяких джерелах ідеться про надання його Зінькову в XVII ст. ще за литовсько-польських, а можливо, і раніших часів). Уніфікований за системою Б.Ф.Коне, він існував до 1917 року.

100px-Zinkiv polk.svg

Його зображували на ратушних печатках. Символіку такого герба, дуже поширеного в Європі, переважно трактували як перемогу християнства над магометанством. Схожі складові були в гербах кількох міст України. Наприклад, ідентичний герб мало місто Борзна, всі елементи в ньому такі ж, але на червоному полі. Входили вони до гетьманської геральдики Д.Дорошенка, І.Виговського і ще кількох (як стверджує В.Н.Жук, така символіка бере початок ще від булгар). Під час будівництва приміщення губернського земства в Полтаві (нині краєзнавчий музей) цей герб разом з іншими був розташований на його фасаді.

           З 1796 року Зіньків  у складі Малоросійської, а з 1802 — Полтавської губернії. 27 березня 1803 року повністю стає повітовим містом із перенесенням відповідних установ з Миргорода. Залишався таким до 1923 року, коли, згідно з радянською реформою, став районним центром Полтавського округу. У постанові 1925 року записаний як місто. У результаті наступної адміністративної реформи, 1930 року, Зіньків залишається райцентром Полтавського округу, потім Харківської області. Після 1937 року — належить до Полтавської області. В роки окупації німецько-фашистськими загарбниками (жовтень 1941 — вересень 1943) входив до Гадяцького т.з. ґебіту Київської генеральної округи рейхскомісаріату “Україна”. Після звільнення у вересні 1943 року  було відновлено його попередній статус.
        За часів радянської влади в Зінькові постійно перебували всі районні служби. Із проголошенням незалежності України він залишився містом, районним центром. 1999 року друга сесія міської Ради двадцять четвертого скликання затвердила символи міста. В гербі і прапорі використано традиційну символіку в поєднанні з сучасними кольорами  жовтим і синім.
            Найдавніші знайдені документи щодо населення датуються серединою XVII століття — часами Б.Хмельницького. Вказується, що складали присягу московському цареві 908 чоловік: козаків і міщан. Оскільки присяги не складали селяни, жінки, діти та старі, значить не ввійшли в це число, то очевидно, що кількість людей у місті була набагато більшою. На початку 80-тих років XVIII століття в Зінькові жило 7212 осіб, переважно козаки (більше 4000). Із загальної кількості лише двоє росіян. У першій половині XIX століття — 6707 осіб, у 1863 році —  9810, на 1903 рік було 11602, до 1911 кількість населення зросла до 12584. Події громадянської війни, інші політичні катаклізми призвели до зменшення населення на 1926 рік  до 10905 осіб.
         Далі фрагментарно можна навести такі дані: на 1 січня 1988 року проживало 9847 чоловік, у 2001 році по міській раді наявного населення було 10577: 4882 чоловіки, 5695 жінок; пенсіонерів 2316, дітей до 16 років  2054 (для порівняння: за 1902 рік народилося 449 дітей, померло 433 чоловіки; у 2003, через 100 років, народилося 79 немовлят, а померло 179 жителів).
Протягом 2005 року народилося 95 немовлят, зареєстровано 77 шлюбів, відбулося близько 40 розлучень, померло 172 особи.
Працездатне населення зайняте в установах, організаціях, акціонерних, приватних (переважно торгових) підприємствах. У підсобному господарстві для власного користування і на продаж розводять тварин, бджіл, вирощують різноманітну городину. На кожній присадибній ділянці є фруктові дерева. Частина жителів має садово-городні ділянки за межами міста. За даними статистичного управління, на початок 2006 року в приватній власності жителів міста було 222 голови ВРХ (в тому числі 150 корів), 1066 свиней, 192 кози, двоє коней, 23315 голів птиці, 1623 кролі, 361 бджолосім'я.
         Історичні події то лавиною, то поодинокими епізодами зачіпають Зіньків і його люд протягом усього часу існування. Згадки про місто подаються в контексті загальних історичних відомостей першої половини XVII ст., деякі стосуються козацьких повстань 1637—1638 років.
           У листах кінця 30-х років ХVІІ століття вірні московському цареві люди доносили про становище й настрої у прикордонному краї.
       З цих документів видно, що в місті займалися ремісництвом, торгівлею, зокрема далеко за межами міста, в тому числі і в Московській державі. У записі, датованому 1650 роком (“7159 року, місяця декамврія”), Жадан Татарниченко, сотник, Микита Ломака, отаман городовий, війт Стецько, бурмистр запевняють Олешківського воєводу Хрущова, що не будуть чинити московським купцям ніякої кривди й у відповідь чекають такого ж ставлення до своїх людей. Сам же Зіньків іменує себе містом короля польського й литовського Яна Казиміра І, а Богдана Хмельницького — гетьманом над великим Військом його королівської величності Запорізьким.
У визвольній війні українського народу проти Речі Посполитої зіньківці стали на бік гетьмана Хмельницького і брали активну участь у воєнних операціях. У літописі Величка згадується, що вони воювали під Збаражем.
          На початку війни Зіньків був обнесений земляним валом, а старі оборонні споруди  додатково укріплені. Вали фортеці починалися від впадіння струмка Корецького в річку Ташань (фортеця займала приблизно територію сучасного центру до Подолу). Конфігурація берега Ташані була відмінною від сучасної, бо з південно-західного боку розливався великий ставок, утворений греблею. Укріплення поділялось на дві частини. На валах стояли вежі, кругом території по периметру валів були рови.
          Після смерті  Богдана Хмельницького  корсунська рада визнала гетьманом Івана Виговського до досягнення Юрком Хмельницьким повноліття. Противниками політики нового гетьмана стали полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Запорізької Січі Яків Барабаш, які 1657 року підняли повстання, залучивши частину старшини деяких полків та сотень. У центрі повстання опинилась Полтавщина. У громадянській війні, що розгорілась, Зіньків згадується в багатьох документах: він підтримав М.Пушкаря. Щодо наступних подій в історичних джерелах немає одностайності.
        У деяких публікаціях говориться, що 1658 року І.Виговський, переслідуючи наказного гетьмана І.Силку, оточив його в Зінькові. Через чотири тижні, діставши обіцянку не руйнувати місто й відпустити його військо, Силка здався. Але Виговський не дотримав слова: схопив Силку, а місто віддав на пограбування татарам. На відміну від цього, літопис Самійла Величка вказує, що взимку 1658 року І.Виговський рушив до Зінькова на запорожців. На третій день великого посту він ударив на Зіньків, місто Гадяцького полку, прагнучи здобути його. На допомогу оточеним був направлений цілий полк на чолі з Силкою. Виговський, зазнавши чималих втрат, відступив, з люті пограбувавши сусідні містечка: Веприк, Лютеньку, Рашівку, Миргород. Після чого повернувся до Чигирина. Щоб не допустити виходу запорожців Силки з Зінькова до Лохвиці, було залишено один загін на чолі з полковником І.Скоробагатьком, який згодом був розгромлений оборонцями міста. Також стверджується, що російський цар посилав у табір під Зіньковом довірену особу, аби схилити Виговського до миру, але той проігнорував пропозицію.

      Після зречення Виговського гетьманом став Юрій Хмельницький. Незгодна з його політикою частина старшини на східних землях виступила проти. У грудні 1660 року він послав наказного гетьмана П.Дорошенка проти опозиції і росіян. Укріпившись у Зінькові, той незабаром оволодів Ромнами. Біля Зінькова та інших населених пунктів відбулися бої з противниками Хмельниченка. 1662 року російські війська на чолі з Г.Ромадановським зазнали поразки від гетьмана на р.Сула, відступили і 8 вересня, підійшовши до міста на Груні Ташанській, спалили його.
      З 1663 по 1668 рік столицею Гетьманщини був Гадяч. Зіньків з іншими населеними пунктами був “пожалуваний на булаву” Івану Брюховецькому і під час його гетьманування  залишався полковим містом.
Не загубились у вирі часу й імена зіньківських полковників: Василя Шиман-Шиманського (1662 — 1663), Григорія Василевича (1665) — двоюрідного брата гетьмана І.Самойловича, Микити Безпалого (1666), Семена Остренка (1666 — 1668), Івана Дуб'яги (1668), Якова Тищенка (1670 — 1672).
     У травні 1668 року І.Брюховецький піднімає повстання проти московського царя. Коли на Лівобережжя зі своїм військом прибув правобережний гетьман П.Дорошенко, то І.Брюховецький стояв біля Зінькова й саме звідси поїхав до Дорошенка під Опішню на зустріч, яка для нього завершилася трагічно.
“Вічний мир” 1686 року між Річчю Посполитою і Московською державою ще раз письмово підтвердив перелік міст, що залишалися за Московією. Названий і Зіньків.
     Тепер відчутнішими стали притиски й урізання прав та волі. Тому наступного року повстали козаки та селяни. Одним із центрів заворушень став Зіньків (у Гадячі навіть убили керівництво). Події були настільки серйозні, що полковий осавула та його свита не могли оволодіти ситуацією і, щоб залишитися живими, втекли з міста. Повстання в тому ж році було придушене, і становище простих козаків та селян ще більше погіршилось.
       Крім опису політичних подій, до нашого часу дійшли дані й про інші сторінки життя Зінькова.
       Так, на території фортеці були будинки адміністрації, школа, шпиталь, торгові ряди, п'ять церков та інше. Про забудову міста, зокрема церквами, свідчили дзвони 1653, 1654, 1658 років, які існували ще наприкінці XIX ст., зберігались також Львівське Євангеліє 1644 й 1648 років, Трипісниця 1631 року, що належали цим храмам. 28 квітня 1672 року була освячена на Подолі церква Преображення Господнього, а в 1688 році постала церква Покрови Пресвятої Богородиці. Хоч ніякі забудови того часу не збереглися, з різних джерел відомо, що зіньківці використовували як будівельний матеріал дерево, головним чином  дуб.
У джерелах відзначається, що як і в середньовічній Європі, ремісники об'єднувались у цехи: кравців, ткачів, шевців, м'ясників, калачників. Кожен цех мав свої атрибути. Наприклад, кравецький — два прапори та синє поховальне сукно з нашитим хрестом, а також дві цешки (цехові знаки): одна — невеликий мідний литий хрест для скликання кравців на поховання, друга — образ Богоматері.Ткацький цех мав зелений шовковий прапор, поховальне сукно синього кольору з нашитим червоним суконним хрестом. Цешки дві: одна — на мідній пластині образ Богоматері, друга — маленький дерев'яний човничок. Перша звала ткачів на похорони цеховика, інша — на наради у спільних справах. Цех шевців мав синє поховальне сукно з блакитною габою і нашитими з червоного сукна хрестом, місяцем, зірками й сонцем. За цешку правила шевська колодка. М'ясники мали кумачевий прапор з білою габою. А в калачників цешкою був круглий мідний образок із зображенням Христа й Матері Божої.
     Зіньків підтримував зв'язки з багатьма регіонами. Це, в свою чергу, допомагало розвивати торгівлю, ремесла й сприяло збуту продуктів сільськогосподарського виробництва. У той час шляхом, що називався Сагайдаком, можна було проїхати з Полтави до Зінькова і в Білгород.
        З 1700 року цар Петро І розпочав Північну війну, й українські землі стали ареною боротьби між Росією та Швецією. Маючи попередні зносини з Карлом XII, тодішній гетьман Іван Мазепа, сподіваючись запобігти спустошенню краю та надіючись бачити Україну самостійною, перейшов на бік шведів. Оскільки Зіньків стояв на перетині доріг до Полтави, Сорочинців та Миргорода, шведи планували захопити його, щоб перезимувати, а потім розпочати воєнний наступ далі. 29 грудня 1708 року, військо Карла ХІІ підійшло до містечка. Узяти з ходу його не змогло, бо для оборони незадовго до цього були споруджені нові укріплення. Шведський король висунув вимогу мирно впустити його війська за стіни фортеці. Жителі відмовились, і тоді Карл XII наказав спалити передмістя. Але все було марно, захисники не здавались. Добре вишколеній армії протистояло близько 4 тисяч козаків та звичайного населення. Після кількох годин запеклого бою сили супротивника захопили фортецю. За деякими даними, Карл XII зустрів новий 1709 рік у Зінькові. Влітку шведи зазнали поразки під Полтавою. І з перемогою російської зброї зміцніла й сила поміщицького та національного гніту. Зіньківські жителі, як і інші українці, відбували повинність у 20-х роках XVIII ст. на спорудженні каналів, а в 30-х XVIII ст. — на будівництві відомої Української оборонної лінії. Уже в ці роки почала обмежуватись українська мова, вона почала використовуватись лише як розмовна.
       У Російській державі того часу для дежавних потреб була чітка статистична звітність. У таких документах можна знайти різні цікаві факти, зауваження, спостереження. В одному з них, праці А.Шафонського “Чернігівського намісництва топографічний опис з коротким географічним та історичним описом”, Зіньків характеризується такими даними: 1782 року в ньому було 1089 дворів, проживало (крім дворян) 4708 козаків, 1395 міщан, 916 селян, більша частина яких,  647 душ, були кріпосними. Наводився й професійний склад жителів міста. Найбільше в Зінькові було шевців та чинбарів — 104, далі йшли кравці — 28,    ткачі — 22, гончарі — 15. Близько 10 чоловік ковалювали, пекли хлібні вироби, обробляли деревину тощо.
        Географічне розташування Зінькова (на трьох поштових і дев'яти транспортних шляхах) сприяло розвитку торгівлі. Кожного тижня (у понеділок та п'ятницю) тут діяли продуктові базари для місцевого населення. А щороку відбувалось 4 ярмарки, які тривали по 2 — 3 тижні. Перший розпочинався 24 червня, у день Різдва Івана Предтечі, другий — 15 серпня (Успення Пресвятої Богородиці),   третій — 1 жовтня, на Покрову, і четвертий — 6 грудня, на свято Миколи Чудотворця. На цих ярмарках найбільш ходовими були суконні й шовкові тканини, різноманітний посуд, шкіра, тульська зброя, шаблі. Свій крам, переважно папір для письма, сургуч, цукор, прянощі тощо, привозили купці з Курська, Тули, Калуги, Серпухова, Путивля, Білгорода, Харкова, Кременчука, навколишніх населених пунктів. Крім того, везли з-за Десни дьоготь, з донських станиць  рибу та олію. Найбільший прибуток купці мали від вина, виторг за нього становив близько 15 тис. карбованців на рік. Місцеві жителі продавали головним чином хліб, худобу (яку скуповували насамперед російські купці), кустарні вироби, фрукти й городину. Сюди навіть спеціально приїздили з Москви та Санкт-Петербурга по яблука. Продукція зіньківських ремісників, особливо чоботи, шкіра, збруя, ковальські вироби, мала попит і далеко за межами повіту. Нею торгували на численних ярмарках по всій Україні, маючи від цього близько 2 тис. карбованців зиску щороку. Збагачувало Зіньків і надане йому 1783 року право “винного відкупу”; значна частина прибутку від продажу алкогольних напоїв надходила до міської скарбниці. Проте основними заняттями населення, як і в більшості невеликих українських міст, крім ремісництва, були скотарство та хліборобство. У місті існували комори для зберігання запасів хліба. Діяли 4 пивоварні заводи, 3 сукновальні, 14 кузень, 8 водяних і 6 вітряних млинів, 8 церков, 7 шкіл, 3 богоугодні заклади. Зіньківці залюбки користувалися лазнею, відвідували 20 пивних. Над базаром було споруджено навіс.
        З 1778 року в центрі Зінькова височіла соборна церква Архістратига Михаїла  п'ятибанна, з оригінальними високохудожніми іконами, серед яких був унікальний образ Предвічного Младенця, котрий лежав на голові Адама. Зверху були зображені Саваоф і Голуб-Дух, зліва  герб, справа  Микола Чудотворець та Варвара Великомучениця. У храмі зберігались Євангеліє 1735 року, гравюри в якому виконав уродженець Зінькова Ієремія Білецький, котрий і подарував цю книгу церкві за відпущення гріхів, а також дарохранильниця у формі вежі — подарунок архімандрита Золотоверхого монастиря Йосипа Молошевського, теж зіньківця. Неподалік знаходились церкви Різдва Пресвятої Богородиці (збудована 1727 року) та Воскресіння Христа (І774). На Подолі, окрім церкви Преображення Господнього, діяли церкви Різдва Христового (1782) та Живоначальна Трійці, яка згоріла наприкінці XVIII століття. На Лисівці 1756 року була споруджена церква Миколи Чудотворця, а в 1790 до Зінькова була перенесена церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка раніше знаходилась у Скельському Преображенському монастирі й називалась Преображенською (монастир був ліквідований 1786 року за наказом Катерини ІІ). Перенесена церква була настільки унікальна, що її зображення експонувалося на виставці “Монументальна дерев'яна архітектура Лівобережної України” в Ленінграді за часів радянської влади. Ще одна церква, Трьох Святителів,  діяла з 1734 року на Довгалівці. Можливо, доклали своїх рук до прикрашання цих храмів і талановиті іконописці Зінькова Іван Григорович (1772 — ?) та Гнат Кравчук (1732 — ?), котрі працювали в малярні Києво-Печерської лаври. У XVIII столітті жив ще один славетний зіньківець — поет-інок  Яків.
      Друга половина XVIII століття принесла зміни в місцевому управлінні. Замість громадського самоврядування в Зінькові постав городничий. Крім нього до управління міста входило 30 чоловік: предводитель дворянства, повітовий писар, скарбник, міський староста, лікар та ін. Керівнику міста підпорядковувалася штатна рота з визначеними із громадян десяцькими й сотниками. 1791 року розпорядженням від 29 жовтня для керівництва справами залишалася ратуша, вводилась міська дума, сирітський суд, словесний суд, міські депутатські збори, квартирна комісія.
        Фортеця через непотрібність занепала, про що згодом у джерелах наводяться свідчення.

З М І С Т

 
You are here: Home Історія краю Місто Зіньків
Joomla inotur picma